|
Біля воріт, де храм святий, Стояв жебрак як раб бажань, Бідняк сухий і ледь живий Від спраги, голоду страждань. Шматка лиш хліба він просив, Мав погляд наче тую муку, І хтось тут камінець поклав В його протягненую руку. Так я благав твою любов З слізьми гіркими та журбою; Так почуття найкращі знов Обдурені навік тобою.
|