|
Під храмом злидень ледь живий Просив, нужденний, подаяння, Він був обдертий і слабий Від спраги, голоду й страждання. Шматочка хліба він благав І весь являв суцільну муку, А хтось до рук йому поклав Не кусень хліба – каменюку. Так я молив до забуття Твоєї милості й любові; Та найсвятіші почуття Були зневажені тобою!
|