|
Стояв біля святих воріт З очима, повними благання, Бідняк – він висох весь і зблід Від спраги, голоду й страждання. Шматка лиш хліба він прохав, І зір являв нестерпну муку, І камінь хтось тоді поклав В його худу простерту руку. Отак молив любові я У тебе з тугою гіркою, Так серця кращі почуття Були обмануті тобою.
|