|
«Скажи-но, дядю, таж недаром Москва, спустошена пожаром, Залишена була? Були ж там бойові події, Зазнав француз там веремії. Недаром же по всій Росії – Бородіну хвала!» – А так! Були в наш час рубаки, Не те, що нинішні вояки – Богатирі, не ви! Погана їм припала доля: Лиш деякі вернули з поля... Не будь на те господня воля, Не віддали б Москви! Ми довго мовчки відступали. Було досадно, бою ждали. Бурчали старики: «Це що ж! на зимові квартири? Невже ж не сміють командири Чужі пошматувать мундири Об росіян штики!» І от стаєм в розлогім полі: Є розгулятись де на волі! Поставили редут. Чатуймо чуйно: не дрімати!.. Лиш ранок освітив гармати І лісу синюваті шати – Французи тут як тут! В жерло заряд забив я туго, Подумав: пригощу ж я друга! Чекай-но, брат мусью: Ти не хитруй, ставай до бою; Уже ж ми згрудимся стіною! Обстоїмо ж ми головою Батьківщину свою. В рушничну стрілянину встряли; А толк який? два дні втеряли. На третій, звісна річ, Усюди тільки й чути речі: «Пора добутись до картечі!» І от на поле колотнечі Упала темна ніч. Я край лафета ліг заснути. Було аж до світанку чути, Як веселивсь француз. Мовчав у нас бівак відкритий: Хто чистив ківер, ввесь побитий, Хто штик гострив – бурчав, сердитий, Кусав навислий вус... Як тільки ж небо зчервоніло – Усе навкруг загомоніло, За строєм блиснув стрій. Полковник наш родився хватом; Слуга царю, отець солдатам... Та жалко: скошений булатом, Він спить в землі сирій. Він мовив, блиснувши очами: «Братки! Чи ж не Москва за нами? Умрімо ж за Москву, Як наші кревні помирали!» І ми померти обіцяли, І Бородінську не зламали Присягу бойову! Ну ж був деньок! Крізь дим летючий Французи рушили, мов тучі, І всі на наш редут. Улани з пишними значками, Драгуни з кінськими хвостами, Всі промайнули перед нами, Всі побували тут. Таких боїв не знати нині! Знамена маяли, мов тіні, В диму огонь мигтів, Дзвенів булат, картеч вищала, Колоть рука вже не долала; І падать ядрам заважала Гора кривавих тіл. В той день дізнався ворог клятий, Що значить руський бій завзятий, Наш рукопашний бій!.. Земля тряслась – мов наші груди, Змішались в купу коні, люди; І залпи, й гуркіт звідусюди – Злились у рев грізний... Вже й смеркло. Кожен був готовий На ранок бій почати новий, Щоб ворога провчить... Та тут забили в барабани – І відступили бусурмани! Тоді лічить ми стали рани, Товаришів лічить... Це так, були в наш час солдати, Могутні, браві, що й казати: Богатирі – не ви. Погана їх спіткала доля: Лиш деякі вернули з поля... Коли б на те не божа воля, Не віддали б Москви!
|