|
– Скажіть-но, дядьку, чи не даром Москву, що спалена пожаром, Французам віддано? Були ж бо сутички криваві! І недаремно лине слава Та пам’ятає вся держава Бій під Бородино! – Були в наш час свої герої – Не порівняти із тобою: Богатирі – не ви! Недобра випала їм доля, Бо мало хто вернувся з поля... Не будь на те Господня воля, Не віддали б Москви!.. Ми довго мовчки відступали. Було нам прикро, бою ждали. Бурчали вояки: «Ми що ж, на зимові квартири? Не сміють, мабуть, командири Чужі спанахати мундири Об наші об штики?» І от знайшли велике поле – Є розгулятись де на волі! І там звели редут. Але були напоготові! Ледь заблищало вранці знову Й осяяло лісні покрови – А вже й французи тут. Я зарядив гармату туго Й гадаю: почастую друга! Ось, брате! На, мусью! Ласкаво просимо до бою, А ми вже рушимо стіною, Постоїмо ми головою За землю за свою! Два дні стріляли ми з-за шанців. Що користі з такого танцю? День третій ждали ми. Повсюди чулися розмови: «Пора картечі дати слово!» Й от грізне поле битви знову Накрили крила тьми. Я при гарматі ліг спочити, І чулось аж до передсвіту, Як десь радів француз. Та наш мовчав бівак відкритий: Хто ківер чистив, весь побитий, Хто штик точив, при цім сердито Бурчав, кусав свій вус. Ще денне не зійшло світило, А все навколо зашуміло, За строєм блиснув стрій... Полковник наш був справжнім хватом: Слуга царю та Бог солдатам... Жаль, тяжко вражений булатом Спить у землі сирій. Й гукнув він, ведучи бровами: «Чи, хлопці, не Москва за нами? Помрім же в битві цій, Як наші браття помирали!» І ми померти обіцяли, І клятву ту страшну тримали Ми в Бородинський бій. Що був за день! Крізь дим та порох На нас, мов хмари, рушив ворог, І все на наш редут. Улани з різними значками, Драгуни з кінськими хвостами – Всі промайнули перед нами, Всі побували тут! Таких боїв нема вже нині!.. Літали прапори, мов тіні, Вогонь і дим навкіл, Лунав булат, картеч свистіла, Штиком колоти вже несила, Й лет ядер зупиняла ціла Гора кривавих тіл. В той день зазнав француз чимало, Що означа наш бій удалий, Бій рукопашний!.. Там Земля двигтіла, в січі лютій Перемішались коні й люди, Й гарматних залпів грім усюди Суцільним став виттям... Смеркало. Кожен був готовий До бою стати зранку знову Та битись, поки б зміг... Та затріщали барабани – І відступили бусурмани. Й ми рахувати стали рани Й товаришів своїх... Були в наш час свої герої – Відважні та міцні собою: Богатирі – не ви. Недобра випала їм доля, Бо мало хто вернувся з поля. Коли б на те не Божа воля, Не віддали б Москви!»
|