|
Уявою я інший світ створив І образів непевних існування, Їх між собою ланцюгом скріпив, Їм вигляд дав, – не дав найменування. Та раптом вихор зимовий завив, – І зникло все у далині туманній. Так з балалайкою в юрбі На колодках у день недільний Простий співець сидить собі, І некорисливий і вільний. Там спів гучний зненацька ожива Для діви милої, зринаючи буремно, І звук зненацька струни обрива, І чується початок пісні – та даремно! – Ніхто кінця її не доспіва.
|