Люблю вітчизну я, та дивною любов’ю! Холодний розум – не завада їй. Ні слава, що купили кров’ю, Ні повний гордої довіри супокій, Ні давніх, темних літ скупі оповідання Не збуджують в мені відрадні сподівання. Та я люблю – за що не знаю сам? – Її степів задумливе мовчання, Її лісів безмежних колихання, Розливи рік її, що впору лиш морям... Наїждженим шляхом люблю скакать на возі, Коли над обрієм вже захід догорів І обіцяють нам спочинок у дорозі Тремтячі вогники далеких хуторів; Люблю полинний запах волі, Простори неба голубі, І у нескошеному полі Берези білі на горбі. Відрадно бачити багаті Ужинки, зібране зерно, І дах солом’яний на хаті, І розмальоване вікно, Дівчат, прикрашених намистом, І чорнобрових парубків, І танці з гиканням і свистом Під гамір п’яних мужичків.
|