|
Вітрило маячить самотнє В тумані моря голубім – Чого шукає у безодні, Що кинуло в краю своїм?! Шмагає вітер, стогнуть хвилі І щогла гнеться на човні... Але воно все лічить милі Від батьківщини вдалині. Під ним – блакить прозора й ніжна, Проміння золоте – над ним... Але воно – о дивовижне! – Чекає, поки гряне грім.
|