Біліє чайкою вітрило Одне в безмірності морській. Що човен в далеч поманило? Що відібрало супокій? Б’ють хвилі, вітер завиває, І щогла гнеться і скрипить; Дарма, – він щастя не шукає І не від щастя він біжить! Круг нього струмені лазурі, Над ним проміння сонце ллє, А він, бентежний, просить бурі, Немов у бурях спокій є!
|