|
Минуле – сумно пригадати, В майбутнє – з острахом дивлюсь, Мов той засуджений до страти, Самотньо згинути боюсь. Чи вісник щастя зазоріє, Життя призначення відкриє, Мету і пристрастей, і мрій, Повіда, що хотілось богу, Чом гірко перетяв дорогу Надіям в юності моїй! Землі віддав я дань – відплату Любові, мрій, добра і зла, Мені б нове життя почати. Мовчу і жду... Пора прийшла... Я брата в світі не залишу; І холодом, і тьмою дише Душа, стомившись від життя; Мов плід, що впав завчасно долі, Вона зів’яла в бурях долі, Убита спекою буття!
|