|
Дивлюсь в майбутнє, повний страху, Кляну колишню метушню. Як злодій, сходячи на плаху, Шукаю в натовпі рідню. Чи прийде хтось мене звільнити, Мені призначення відкрити, Бажань і пристрастей мету? Що Бог звалив мені на плечі? Чому так гірко заперечив Надію юності святу? Землі я з надлишком вертаю Набутий скарб добра і зла. Життя нове почати маю, Мовчу і жду: пора прийшла. Я не лишаю заповіту. Пітьмою й холодом сповита Душа засмучена моя. Як вишня, що вродила рясно, Вона зів’яла передчасно В промінні сонця-палія.
|