|
І скучно, і сумно, і нікому дати руки У хвилю душевної скрути... Жадання?!.. Примарні і вічно даються взнаки! А кращі йдуть роки – і їх не вернути. Любити... кого?.. Тимчасово – марнота потуг, А вічно любити незмога. Заглянути в себе? – минулого втрачений дух: І радість і муки – що дійсність убога... А пристрасті? – рано чи пізно солодкий недуг Од розсуду никне без лишку. І навіть життя, як поглянути пильно округ, Нагадує тільки нікчемну насмішку.
|