|
В самоті виходжу на дорогу; крем’янистий шлях в імлі лиснить. Тиха ніч. Вчуває пустка Бога, та зоря з зорею гомонить. Дивно й урочисто в небокраї, у блакитнім сяйві спить земля. Що ж мене гнітить і душу крає? Жаль? Або чогось чекаю я? Від життя нічого не чекаю, і не жаль мені минулі дні. Спокою та волі я шукаю! Я б хотів забутись уві сні! Та не у холоднім сні могили... Мрію спочивати сном таким, щоб здіймали життєдайні сили мої груди диханням слабким; щоб втішав мій слух і днем, і ніччю про кохання найсолодший спів, й темний дуб щоб наді мною вічно зеленів, хилився та шумів.
|