Я іду самотній на дорогу; Крізь туман крем’яно снить земля... Тихо скрізь. Пустеля слуха бога, І зоря з зорею розмовля. В небі урочисто і далеко! Поле спить у сяйві голубім... Що ж це я – мов ранений лелека? Чи в журбі шкодую я за чим? Від життя не жду я вже нічого І не жаль за днів минулу муть, Жду лише я тиші од тривоги. Я б хотів спокійно так заснуть. Та не тим холодним сном могили Я б хотів навіки так заснуть, Щоб життя шуміло кров’ю в шили І у сні здіймало тихо грудь. Щоб і вдень, і росною порою Про любов я чув солодкий спів, І над мене зелен-головою Темний дуб схилявся і шумів...
|