|
Я, один, виходжу на дорогу, Що блищить у мряці, а вгорі, Там, де ніч – сповідується Богу, У безодні – сяють дві зорі. Вічне небо – діво несказанне – Край землі блакитним зайнялось... Що ж мені?! Чи серце, безталанне, Жаль бере? Чи, може, жду чогось?! На минуле я махнув рукою І в майбутнім звіривсь, загалом! Я б хотів свободи й супокою! Я б хотів забутись дивним сном! Щоб заснуть не вічним сном могили, Я б бажав, щоб збувсь такий закон, Щоб у грудях зберігались сили, І щоб груди дихали крізь сон! Й пестив щоб, всякчас, мене натхненний Про любов солодкий солоспів, Й наді мною вічно щоб зелений Темний дуб схилявсь і гомонів!
|