|
Ой виходжу сам я на дорогу, Шлях кремінний сріблом криє мла, Змовкла ніч, вважа пустеля богу, І зоря з зорею розмовля. В небесах велебність і пишнота, Спить земля в блакитнім тумані, Та чого ж в душі тяжка труднота, – Чи я жду, чи жаль кого мені? Гей, не жду я од життя нічого, й за минулим серце не болить; Я жадав би еону дорогого, Щоб на волі від думок спочить... Та не сном холодної могили Віковічно хтів би спати я, – Щоб в грудях бриніли завжди сили Щоб повік в них тліла жизнь моя; Щоб і день і ніч всю милий голос Про кохання мені пісню вів І щоб дуб, схиливши пишне чоло, Надо мною листом шепотів!
|