|
Вихожу самотній на дорогу, Іскриться від кременців земля, Тиха ніч, пустиня служить богу, І звізда з звіздою розмовля. В небі так спокійно, так пречудно; Спить земля в півсвітлі голубім... Що ж мені так важко і так нудно? Жду чого? Чи жалую по чім? Ні, не жду я щастя від недолі, І минулих літ не жаль мені, Лиш спокою дайте, волі, волі, Щоб забуться в вічнім, тихім сні... Та не в тім холоднім сні могили, Я б бажав навіки так заснуть, Щоб спокійно кров лилась у жили, Віддих підіймав помалу грудь. Щоб невпинно долітав до мене Тихий спів про братство і любов І щоб, в листя строячись зелене, Дуб хитавсь, шумлячи, наді мнов.
|