|
Як бджілка яскрава й жива, Неначе хлоп’я кучеряве; Звучать найпростіші слова В устах її щиро й ласкаво. Привабить хіба що на час: Кайдани їй зносити тяжко, – Чи змійкою випорсне враз, Чи пурхне і зникне, як пташка. З бажання їй легко змінить На радість задуму і горе. В очах її – неба блакить, Душа її темна, як море. То правдою все в ній пашить, То вдавана риса в ній кожна. Не можна її розуміть, Зате й не любити не можна.
|