|
Чому я не ворон, не птах степовий, Що майнув наді мною, прудкий? Чому я у небі не можу ширять І саму лише волю плекать? На захід, на захід полинув би я, Де цвітуть моїх предків поля, Де в замку пустельнім, в туманах гірських Тліють кості занедбані їх. На давній стіні – там їх щит гербовий Та заржавлений меч сталевий... Я став би літать над мечем, над щитом, Обмахнув би я порох крилом. Шотландської арфи б торкнув я струну І збудив би в склепінні луну; Збудивши її, тільки б сам наслухав, Як під дахом той гомін вмирав. Про що те маріння, що голос благань Проти долі твердих рокувань? Між мною і краєм забутих батьків Простелилися плеса морів. Останній нащадок по славних дідах У чужинних марніє снігах. Хоч тут народивсь, я тут серцем чужий... О, чому я не птах степовий?
|