|
Ти міг буть кращим королем, Та не хотів. – Ні! Ти бажав Народ принизить тягарем. Але французів ти не знав! І для царів є суд земний, – Проголосив він твій кінець. І з голови ти, навісний, Тікаючи, згубив вінець. І розпочався лютий бій. І прапор вільності, мов дук, З’явився у юрбі людській, І звук єдиний сповнив слух, І бризнула в Парижі кров. – Тиране! чим заплатиш ти За праведну, гарячу кров, За кров людей, кров бідноти? Коли, мов грім, труба грізна Заграє в синіх небесах, Коли відкриється труна, І стане знову тілом прах, – Поставлять терези в цей час, І їх підійме судія... Чи волос твій не встане враз? Не затремтить рука твоя?.. Безумче! Як той день зустріть, Як нині вже ганьба страшна? – Ти привид пекла, тінь страхіть, Проклята долею мана! Упавши від безсмертних ран, Почнеш благати ти на скін, І закричить кривавий стан: Злочинець він! злочинець він!
|