|
За вікном роса тремтить – хвиля котиться, за двома хто побіжить – дарма гониться. До зими ріку закуть хто ж осмілиться! Серце навпіл марно рвуть – не розділиться. Пух тополь весна понесе в світи, навіть сто снігів не лишаєтъся. Якщо двох одна покохаєш ти, марна трата почуттів, то час лишається. Не сумуй, не ворожи, мужня вирости. Мені правду розкажи всю по щирості, Що не можеш зупинить вітру буйного. Що не можеш зрозуміть серця юного. Хай же очі повесні розбігаються; В серці поруч двох кохань не вміщається. Якщо ж ти і він удвох одне цілеє, Лиш тоді ти можеш шить плаття білеє.
|