|
Втік рябенький шпак від стужі, Смачно їсть на чужині. Теплу воду п’є з калюжі, Тільки де ж його пісні? Серцем рветься він додому, В дивокрай квітучих віт, Де в садочку молодому Словом «неня» тішив світ. Він нудьгує по смерічці, По шпаківні на стовпці, По селу, по тихій річці, Де сусіди – горобці. По Альошиній сестричці У віночку золотім, Навіть трошечки по киці, Що ганялася за ним.
|