|
Звабник – бач як діє підлотно! – Піднебіння аж згіркло у тузі. Ловчим блудом у клятій кузні Приладнав собі юдино горло... Погубителі шастають в хащах, Хтивій глотці надав манливий Бранний звук – смоляний, гарчачий, Загустілого – вовчого вию... Що ж вовки ми – змужнілі, днедавні, Та легкі так на спомин – здуру... Нам татарник, чагарники, плавні Продирали натільну шкуру. Настигали нас вовчі гони – Били так... рідко хто рятувався. Учиняли наші закони Козодої та волопаси. В прапорці заганяли гиком. Вільний вовк, він і в полі – воїн. Вовчий Бог! Не віщуй мені гибель Від руки вовковия, з ганьбою! Хай заб’ють – в сокири і в пуги, Закапканять, прошиють навиліт. Вовчий Бог, та не ці хай будуть – Хто підслухував, як ми вили...
|