|
Лиш тільки щойно я взяла Той посаг предками завіщаний, Я тільки щойно прийняла Цю простоту складного вищу. І стала радість по плечу, Вже простота мені по зросту. Тепер я дорого плачу За те, що легко так і просто. Плачу за гирло й джерело, Плачу за тьмяне і прозоре, За кожне зірване стебло Прошу пробачення при зорях. Плекаю кволе деревце, Плачу безсонням за недолі, За біль чужий, і про оце Веду розмову з вітром в полі. І все гострішає мій зір, Живлюсь свяченою водою, Палю вогні між Синіх гір, Що завойовані Самою.
|