|
Лежачий камінь уві сні літає. Колись він і у Всесвіті літав. Лежить в землі і мохом заростає... Хто з неба впав, той вже назавжди впав. Бабуся-смерть жнива знімала радо, Знайшла на камінь цей її коса. Він відповів їй вогненним розрядом, Мабуть, згадав блакитні небеса. Трава племен шумить про кращу долю, Ріка часів обходить камінь той. А він лежить в широкім чистім полі, Орел над ним ширяє, як герой. І ти, поет, крізь тугу і розпуку, І ти лежиш, російський чоловік! В потік часів ти звісив тільки руку . Ти спиш завжди, ну так засни навік. Спокійно спи. Трава племен покаже, В річці часів вже хвилі гомонять, Коли він перекотиться і ляже, Він ляже на твою могилу, брат!
|