|
Порожній Світ, і ми вже не такі є. Життя пройшло, а де його сліди? Цвіли колись тут і мої надії, Та несолодкі я зривав плоди. Коли мене удача милувала, То проти шерсті гладила грозу, Не тільки Божу іскру викресала, Бувало, вибивала і сльозу. Під шум Москви й дозвільних нісенітниць Я смутно чую, що рече мій рок. Чи не мого села то світить місяць? Чи не моїх полів пливе димок? В юрбіі утрат прийдешніх неминучих Іду один, і тями не знайду, Що тут ніхто не думає про суще, Ніхто мою не знає самоту. Іду, бреду, куди відносить вітер, І очі дивляться вперед, чи то назад. Та краєм ока я таки помітив Інше життя на призабутий лад. Воно не знає наших нісенітниць, Моїй печалі не прийшов там строк. Там нам обом ще сяє той же місяць І в руки нам пливе один димок.
|