|
Чайки плачуть... Летять до суши... Чайки плачуть, – а чути крик! Гомонять, Стогнуть криком душі Рибаків, що пішли навік. Гомонять, стогнуть криком жінки, і поселок всю ніч не спить. І отці від журби-зелінки п’ють горючий, як сльози, спирт. Гомонять, що то стогне горе, материнська журба й любов... Та уходять кунгаси в море, – і комусь їх – чекати знов! Бриз – сльозу матерям осушить, Змиє хвиля мій слід, ім’я... Чайки плачуть! Летять до суши... Чайки плачуть – ридаю й я!...
|