|
Солодко вмерти на полі битви, під посвист стріл і списів, коли лунає сурма й сонце сяє, опівдні, вмираючи для слави вітчизни й чуючи навкруги: «прощавай, герою!» Солодко вмерти маститим старим у тій же оселі, на тому ж ліжкові, де родились і вмерли діди, оточеним дітьми, які вже змужніли, чуючи навкруги: «прощавай, батьку!» Та ще солодше, іще мудріше, витративши статок увесь, продавши останнього млина для тієї, яку завтра забув би, повернувшись по веселій прогулянці до вже проданого будинку, повечеряти і, прочитавши Апулеєву оповідку в сто перший раз, у теплій духмяній ванні, не чуючи жодних прощань, відкрити собі жили; і щоб у довге вікно під стелею пахло левкоями, світила зоря і вдалині було чути флейти.
|