|
Коли мені кажуть: «Александрія», я бачу білі стіни будинку, невеличкий сад із грядкою левкоїв, бліде сонце осіннього вечора, і чую згуки далеких флейт. Коли мені кажуть: «Александрія», я бачу зірки над стихлим гамором міста, п’яних матросів у темних кварталах, танцівницю, що танцює «осу», і чую звук тамбурина, і крик, і сварки. Коли мені кажуть: «Александрія», я бачу блідо-шарлатний захід над морем зеленим, мигтіння волохатих зірок і світлі сірі очі під пишними бровами, які я бачу й тоді, коли мені не кажуть: «Александрія».
|