|
Моряки старовинних родин, закохані в далекі обрії, що пили вино в темних портах, обіймаючи веселих чужоземок; франти тридцятих років, що наслідували д’Орсе й Брюммеля, вносячи в позу денді всю наївність молодої раси; статечні, з зірками, генерали, що були колись милими гульвісами, і зберігають веселі оповіді за ромом, завше ті ж самі; милі актори без великого хисту, що принесли школу чужої землі, грали в Росії «Магомета» і вмирали з невинним вольтер’янством; ви – панянки в бандо, що з почуттям грали вальси Маркалью, вишивали бісером гаманці для наречених у далеких походах, говіли в церквах домових і гадали на картах; ощадливі, розумні поміщиці, що хвалилися своїми запасами, вміли пробачити й обірвати й близько підійти до людини, насмішкуваті й побожні, звиклі вставати взимку ще до зорі; і чарівно-дурненькі квіти театральних училищ, віддані з дитинства мистецтву танців, ніжно розпусні, чисто порочні, що руйнували чоловікові статки на сукні й бачили своїх дітей півгодини на добу; і далі, поодаль – дворяни глухих повітів, які-небудь суворі бояри, французи, утеклі від революції, що не зуміли зійти на гільйотину, – всі ви, всі ви – ви мовчали ваш довгий вік, і ось кричите сотнями голосів, загиблі, але живі, в мені, останньому, бідному, але я маю мову за вас, і кожна крапля крові близька до вас, чує вас, любить вас; і ось усіх вас: милих, нерозумних, близьких, зворушливих, благословляю я за ваше мовчазне благословення.
|