|
Ось я помру, і всі вони заплачуть, Зчманіле плем’я ледарів-п’яниць. Я був попом, – а це хоч щось, та значить! Я був комсоргом, – тут не до дрібниць! Я був пожежником, з багром носився в димі. Я в синю даль вривався літаком. Я був рибалкою в далекому Вітімі. Там риба й досі ходить косяком. Я був художник фірми «Теті-неті». Я під Смоленськом пас чужих корів. Я був кореспондентом в райгазеті І звів в могилу двох редакторів. Учив дітей і їм читав багато, Як владу треба поважать і силу. І через рік ці славні хлопченята Мою квартиру весело спалили! Я був завклубом у глухому селищі. Поставив драму там «Пекельний карнавал»... І мій герой, зі сцени влучно стреливши, Убив парторга. В залі. Наповал. Спав на землі і укривався небом. Я був бомжом – цього вже не забути... Я був... був... був...А ким же бути треба? Собою буть? Хіба ж це може бути?
|