|
Гріхи мої святі – мрійливі вірші, Інтимну полюбляли ви струну... Коли відчую вже, що стало гірше, Зіб’ю нетлінну я для вас труну. І скриню цю – колись, через сторіччя – Нащадок мій дістане із землі... І раптом – крізь усіх часів величчя – Нащадку в серце линуть журавлі! І світ здригнеться від того звучання, Здригнусь і я в покійнім вічнім сні... Я з честю виконав своє завдання: Нащадок плаче. Може, по мені.
|