|
Мов прокинеться серце лякливо – І шкода вже булого мені; Хай же коні – розпущені гриви – З бубонцями – умчать к далині. Чую дзвін бубонціів одиноких – Наче трійки знайомий розбіг, А навкруг розстелився широко Білим саваном іскристий сніг. Хай ямщик свою пісню затягне, Підспіває хай вітер йому; Що минуло – довік не настане, Так навіщо ж цей сум, і чому? Чую дзвін бубонціів одиноких – Наче трійки знайомий розбіг, А навкруг розстелився широко Білим саваном іскристий сніг. Дзвін бубончиків трепетно може Воскресити забуту вже тінь, Мою душу російську стривожить І струсне знов російську всю лінь! Чую дзвін бубонціів одиноких – Наче трійки знайомий розбіг, А навкруг розстелився широко Білим саваном іскристий сніг.
|