|
Біля брами – вереда Вітер – дівку вигляда, Очі в неї голубі, Та судились не тобі! Зводить хлопців жартома, Як шепоче крадькома: «Дожени ж мене, мерщій, Як впіймаєш, будеш – мій! Гой ти, хлопче-молодець, Скоро ігрищам кінець! Вітер вщух, бо все – дарма: Нареченої – нема! Знов повіявсь вітровій, Дівці трапився Овсій, Втретє здибавсь, про запас, У пригоді став... Тарас!
|