|
Гірке життя поетів, де не киньсь; Найтяжча доля знемага Росію: Для слави і Рилєєв тут родивсь, Але юнак із волею здруживсь... Петля здавила непокірну шию. Не він один! Другі услід йому, Чудесною захоплені метою, - Покошені годиною лихою... Бог дав огонь їх серцю, світ уму, Так! їх думки натхненні й полум’яні: Що ж? їх за це ув’язнюють в тюрму. Морозом морять в каторзі, в засланні... Або хвороба спустить ніч і млу На очі тих прозорливців натхненних. Або рука зальотників мерзенних Шле кулю їх священному чолу. Або ще бунт підійме чернь убогу, І чернь того розірве в одну мить. Чиє життя, мов самоцвіт, горить, І осява вітчизні шлях-дорогу.
|