|
Так ось, товаришу натхненний, Вже й ти! – а я на прах священний Не уронив сльози в ночах, Бо звик я жити у стражданнях – Просохли сльози на очах, Та образ твій у пориваннях Мені заснути не дає, Мені скорбота в серце б’є, І хоч дружини ласки милі, А я похмурий, мов зі зла, – Там в думці, на твоїй могилі! Не чую помаху крила Твоїх пісень в борні щоденній, На небо відлетів твій геній; А дурнів крики клевети Продовжуються ж і надалі, Як і тоді, як жив ще ти; Ганьблять пісні твої, печалі, Очорнюють святі скрижалі! Пишайсь! їй-богу, срамота Любов їх підла! Хай гундосять! Той гниль, кого усі підносять, Тобі ж ціна в людей не та... Пишайсь! Життя прожив поетом, Нема таких поміж співців: Не змеркнеш ти в пітьмі віків, Державін сам – тобі клевретом.
|