Скажи мені, о клене мій високий, Могутній сину сонця й красоти, А як же це без животворних соків Серед каміння виріс ти? Перед моєю хмурою тюрмою Мені своїм ти шумом нагадай Про всіх, кого тепер нема зі мною, Про незабутній рідний край; Про дальні дні, коли, подібно птиці, Що вільно лине в сяйва грі, Співав пісні я зоряниці, Що розцвітала угорі; Тоді од вод смиренних Авінори У дорогій Естонії моїй, Мій зір жадібно в дальнії простори Летів бентежний і сумний. І наді мною тихо і журливо Брати твої схиляли віт розмай, Коли в обійми кликав я пестливо Повитий тьмою рідний край. А нині їх збулося віщування – І промовля про це твій шум мені, Печальний свідку скорбного заслання, Останній друже в хмурій стороні!
|