|
В жахливих стінах тих, де Іоанн, Позбавлений з дитинства багряниці, На смертнім ложі умирав од ран, Булатом вбивці скінчений в темниці, – На ложі в’язня у пітьмі лежав Співець натхненний світлої свободи. Відкинутий від щастя і природи, Він в думах вольних щастя все шукав, Та не вернуть йому ті дні надії: Він одинокий, без снаги, А вам, далекі, неповторні мрії, Не взолотить залізні ланцюги! Тоді (це не вві сні) в пітьму темниці Видіння з неба тихо підійшло, Полинув звук чарівної цівниці – Стривожений співець підвів чоло: У хмарах, над чертогом, Знайомий образ став перед убогим. «Несу я другові привіт З країни, де нема тиранів, Де вічний мир, де світла світ, Де ані бурі, ні туманів. Я долю й славу добру мав: Свободу руському народу Могутнім голосом співав, Співав і згинув за свободу! Я окропив Вітчизні спів Своєю страдницькою кров’ю – І ти також полум’янів До краю рідного любов’ю. Майбутній день твоїм очам Розквітне тут на попелищі. Повір, не жертвував ти снам, Ще збудуться надії віщі!» Цей заповіт як тільки закінчив він свій, І зняв замки тюремні опівночі, – Підняв співець свої вогненні очі Та й бачить: на Русі святій Свобода, щастя й супокій.
|