|
О дурнів сонм бездушних і щасливих! Нестерпний вам кривавий блиск вінця, Що на ясне чоло співця Кладе рука камен, так пізно справедливих! Що ж, смійся, жалюгідная юрба, Читай старих і наших днів скрижалі: Жене пророків чорная судьба; На них страшні очікують печалі; їх дні ідуть у тернах мук, Серця їх жалять сонмища гадюк. Ах, скільки бачу, я творінь, лише початих, Що гріли душу радістю надій, За пломінь хисту – чорної відплати, Світів, що знищив неук-лиходій! Тих божевілля на путі спіткало (Щасливці! Вчасно від очей сховало Воно ганьбу безправних днів; Так! Мушу я сказать, що й сам цього б хотів!), А інші мучаться в далекому вигнанні; Вмирають з голоду Камоенс і Костров; Шихматова вбивають осміянням, Отрутою злорадних брехень і обмов; Та буде жить в віках співець Петров! Страшну образу цю нащадки їм залічать І Немезіди гнів на їх кістки прикличуть!
|