|
Мир над водами безодні, Мир на горах і полях, – Рейна хвилі безтурботні Віковий торують шлях! Човник тут мене гойдає, – Неба світла вишина; Прохолода з хвиль зринає, – В душу ллється тишина! Над живими течіями, В цей давно жаданий час, Друзі! я у мріях з вами, Я, братове, бачу вас! Вам цей келих золочений, Повний світлого вина. П’ю за наш союз священний, П’ю за Русь мою до дна! Тільки ж хвиля гонить далі Човник утлий і хисткий. Так чого ж душа в печалі? В серці біль чого такий? В небі випливли титани, – їхні тіні на землі: Сонце то прорве тумани, То сховається у млі! Чую віщі крики птиці, Дикий стогін вдалині – Гинуть мрії-чарівниці І надії осяйні. Глянь крізь листя золотаве І скажи, віщуне злий, Чи й мене на полі слави Жде недоля в час лихий? Чи у радісних обіймах Милим рук не простягну, Друзів рідних і незмінних До грудей не пригорну? Так загину ж за свободу, За вогонь святих чуттів, – Жертва славному народу, Гордість скривджених братів!
|