|
Бачив я той знаменитий Край омріяних чудес, Де блукає зір неситий В теплій синяві небес, Де лиш мул на височини Поміж скель знаходить шлях, Де рожеві апельсини Стигнуть в хащах і лісах. Край – улюбленець природи. Музи батьківщина – тут. Землі воєн і свободи, Рабських і сердечних пут! Був я на святих вершинах Між божественних могил. Де гаї у квітах синіх Простяглись за небосхил. Зірка стежкою ясною По морях мене вела, Тьма шуміла підо мною, Хвиля била з-під весла. Над верхів’ям Поліону Я стояв в думках своїх; І, здавалося, Міньона Тужить в скелях кам’яних. Я до пісні прислухався, Що бриніла у жалі: І здавалося – з’являвся Дух з далекої землі! Залишив він тьму могили, – Ще раз глянути в життя! Лиш Вітчизни простір милий Дасть щасливе забуття!і В горах, в туманах нестерпних Натовп тінів я зустрів, Лави велетнів безсмертних, Суддів, бардів, вояків. Вічний Риме, цвинтар слави, Як до тебе я спішив! Та зчинилась брань кривава – Рай земний роздор розбив. Грім завиє; прямовисні Блискавки засліплять зір, І тудески ненависні Упадуть з жахливих гір: Смерть із тисяч дул нагряне, На штиках сяйне грізна; Ненароджена, зів’яне, Змовкне вільність і весна! Тут чарує синім жаром Небо дивної краси; Під руїнницьким ударом Не падуть густі ліси; Є душа в оцьому полі І життя – в воді й горах! Чом же злі закони долі Помсту шлють сюди і страх? Тут жорстоких докоряє Все, що серцю промовля!. – Чи ж не тут любов зростає, Чи ж не це харит земля? Думав я, що днів світання Йде з цієї сторони: Та не спить і тут страждання, Муз лякають кайдани!
|