|
Євгенії Більченко Мій кілер – справді новачок, Пастух баранів! Невміло натискав гачок – Лише поранив. Але не вбив... Та я страждав – Пекло добряче. Я вбивцю подумки питав: «Доб’єш, юначе?» Пливла земля... І забуття Мене накрило. І сходив Ангол Каяття, Як жінка милий. Але сирена рятівна Дрімоту ріже, І я шепочу: «Дивина. Я знову вижив.»
|