|
Ти знову, дурненька, накинулась: «Не ночував!» Де згаяв цю ніч – невідомо, а головне – як? Під ранок в макітрі панує склероз, як чума. А вдень, коли щось і роблю я, то зовсім не так. Дитинко, ти знову питєшся: «Хто вона? Хто?» Чого я, шалений, жадаю у цьому житті? Та звідки я знаю? Напевне, конячка в пальто. І скоро я з нею втечу по небесній путі. Шкода, ти не знаєш, як добре гуляти вночі, Як пишуться вірші і мріються мрії, коли Мандруєш Подолом і волю несеш на плечі, П’янієш од срібного сяйва, од запаху лип. Шкода, ти ніколи не бачила радість мою, Коли на світанні коханкою стогне строфа. Ти знею у пеклі, ти з нею в самому раю. Ти – з нею! Ти з нею навіки! Це більше, ніж факт. Ти знову, дурненька, питаєшся: «Хто вона? Хто?» Та звідки я знаю? Напевне, конячка в пальто.
|