|
Я змочив у горілці губи. Не п’янію... Мені не спиться. Дульсінеє, дитинко, люба, Я – твій геній, одважний лицар. Не хворію, забувши постіль. Проживум на землі літ двісті! Я, змагань і боїв апостол, Шаленію од вітра свисту. Обладунки мої залізні. Я любив заганяти коней, Дратувати титанів грізних. Стільки милих дурниць накоїв! Ти приходиш, легка і біла, Промінь сонця у голці грає. Біль. Політ. І марніє тіло. І в тумані лице зникає. Як писав ваш поет відомий, Мій сусід, чиє слово – гостре, Я вже мрію втекти додому, На свій рідний, далекий острів.
|