|
Поміж Гарматами і Парусами Зчинивсь розлад на кораблі. І от Гармати, вгору зводячись «осами, Так скаржились перед світами: «Чи ж бачено це взагалі, Щоб хизувались полотнища величаво І в користі рівнятись мали з нами право ? Яка робота їм, ледачим, в цих краях, Як нам тяжкий прослався шлях? Лише лопочуть на вітрах І груди вигинають гордовито, І чваняться, мов доп’яли у світі Найвищий чин, а ми – господарі в боях! Чи не тому панує корабель в морях? Чи то не ми несем з собою смерть і жах? Не хочем більше жити з Парусами, Упораємось і без них із ворогами. О, прилети скоріш, ти, вітре грозовий, І Паруси шматуй, внівець порви!» От вітровій летить і хвилі б’є прозорі, Насупилось і почорніло море; І хмари тягнуть небом свій густий сувій; Вали підводяться і падають, мов гори; Сіяє блискавка і грім віщує горе; І Паруси шматує в клапті вітровій, Не стало їх, утишилась негода; Та корабель без Парусів Став іграшкою хвилі та вітрів, І морем плине він, немов колода; І в першому ж таки бою, Не змігши, як колись, без Парусів ширяти, Наш корабель знайшов не честь, а смерть свою - Мов ключ пішов на дно, а з ним Гармати. * * *Держава завсіди міцна, Коли в частин її є добра й мудра злада: Гарматами – напаснику страшна, А паруси її – цивільна влада.
|