|
На Щуку хтось у суд доніс, - Від неї, мові, життя нема нікому; Заяв набралось цілий віз, І скоро лиходійку, всім відому, На суд у ночвах принесли лини. А судді поблизу збирались: На лузі паслися вони; їх імена в архіві списані зостались: Були то два Осли, Старенькі Шкапи дві, та два чи три Козли; Для нагляду ж за цими, як годиться, У прокурори їм призначена Лисиця. А чутка вже пішла у світ, Що Щука слала риб Лисиці на обід; І суддям теж доводилось про це чувати. Хоч справу хтілося зам’яти враз, Та ба, незручно якось вийшло на цей раз. Що ж діяти? Прийшлось таки писать указ - Про те, що винну, бачте, треба покарати й на страх другим – повісить на гаку. «Шановні судді!» – тут Лисиця їм сказала: «Повісить мало: кару я таку б застосувала, Якої ще незнано в звірів на віку: Щоб всіх злочинців добре настрахать, – негайно її втопить у річці». – «Надзвичайно!» - Гукнули судді, й засудили одностайно, І Щуку кинули – в ріку!
|