|
Спіймала Кішка Солов’я, В сердегу кігті запустила І голоском медовим ніжно говорила: «Любенька пташечко моя! Я чую, що тебе за співи всюди славлять І з кращими співцями поряд ставлять. Лисиця ось, моя кума, Хвалилася, що голос твій такий чудовий І в тебе спів такий казковий, Що пастухи й пастушки без ума. Отож послухать я сама Тебе б хотіла. Не бійся, друже мій, чого ти так тремтиш? Невже бо ти гадаєш, що тебе б я з’їла? Лиш заспівай мені: і зразу ж полетиш, - На волю випущу тебе якнайскоріш. Я ж смак у музиці не гірше тебе знаю І часто муркочу тоді, як засинаю». Та Соловейко, мов почув свій скін, У пазурях вже ледве дихав він. І знов мов чує голос Кішки: «Та, друже, заспівай хоч трішки». Та не співав співець, лиш сумно так пищав. «Так оце так гаї ти чарував?» - Вона, глузуючи, спитала: «Де ж сила й чистота пропала? Про них турчали всі давно мені? Адже і в кошенят моїх такі пісні: Як бачу я, ти зовсім не мастак співати. Все без початку, без кінця! Який же ти на смак, коли покуштувати?» І з’їла бідного співця - До кришки. * * *Сказать ясніш на вушко думку вам свою? Не до пісень бо Солов’ю В кігтях у Кішки.
|