|
На чужину якось дві Мухи відлітали, Та стали кликати з собою ще й Бджолу: Бо від папуг вони чували Про той далекий край велику похвалу. До того ж для самих було великим горем, Що тут вони ні в сих, ні в тих, Бо із гостей скрізь гонять їх; І вже нащо пішло (як людям бо не сором, І що вони за диваки!): Щоб поживитись їм не дать харчами За пишними столами, Придумали від них скляні ше ковпаки; А по кутках на них злодюги-павуки. «Хай доля вам щастить», – Бджола на те сказала: «Мені Приємно і у рідній стороні: Завжди я за стільник одну любов лиш мала – Од поселян і од вельмож. А ви літайте, Куди вже знайте! Ви скрізь сподобитесь того ж: Не давши користі, не будете ви, друзі, Ніде ні в шані, ні в заслузі, А раді павуки лиш будуть вам І там». * * *Хто користь лиш давав для батьківщини, Той легко вже її не кине; А хто не здатний буть корисним отаким, В чужім краю шукає той дозвілля: Він, не громадянин, там буде менш бридким, Там байдуже усім і до його безділля.
|