|
Побачив Вовк, йдучи біля кошари, Що Пастухи, найкращого з отари Піймавши баранця, спокійно потрошать, Собаки ж біля них тихесенько лежать. Про себе мовив неборак, Пріч ідучи, в досаді так: «Який би гвалт тут підняли ви, друзі, без кінця, Коли б загриз я баранця?!»
|