|
Над помарнілою від спеки стороною Велика хмара пронеслась; Не освіживши землю й краплею одною, Вона густим дощем над морем розлилась І вчинком цим хвалилася перед горою. «Кому дала добра Ти щедрістю такою?» – Сказала їй гора: «Згадаєш – серце мре від болю! Коли б свій дощ ти над полями пролила, То цілу область та від голоду б спасла: А в морі, друже мій, води й без тебе вволю*.
|